Фестиваль етнічної культури українського села

Прищеплювати дітям любов та інтерес до традицій свого народу слід починати з дошкільного віку, бо, як зазначала Софія Русова: «Дитячий садок – це перша найгідніша школа для дитини, національна школа, у якій пробуджується її національна і громадянська свідомість.

Найдієвішими засобами заглибення в українську культуру та національні звичаї, плекання патріотичних почуттів є свята, фестивалі та розваги. В рамках українознавчої роботи в ДНЗ «Півник» був проведений «Фестиваль етнічної культури українського села. На майданчику ми створили старовинну кімнату, прикрашену вишитими рушниками, картинами. Всі учасники цього дійства (працівники нашого закладу) були одягнені в українські стародавні костюми.

Починалась подорож-екскурсія з бесіди про українську хату, вкриту соломою та млин біля неї. Діти побачили як прали та прасували, використовуючи праник, качалку та рубель. Потім «ткачиха» ознайомила дошкільнят з гребінцем, яким розчісували волокно, та веретеном. Далі діти дізнались про вишивку та різноманітні узори, заглянули у плетену скриню, де побачили старовинні речі. Продовжилась подорож до печі, де побачили діжку, в якій місили тісто, ознайомились з тим, як використовували макогон. Господиня біля печі показала різноманітний посуд – глечики, глиняні миски, дерев’яні ложки, кухлик. Кухарка поставила горщик з кашею рогачем у піч…

Завершився екскурс в минуле біля плетеної колиски з немовлям. Дошкільники дізнались як купали немовля, як вкладали в колиску і почули чудову колискову пісню.

Сценарій фестивалю в дошкільному навчальному закладі «Півник»

Тема: Фестиваль етнічної культури українського села

Обладнання: українські рушники, вишиті картини, стародавні атрибути для пралі, кухарки, колиска, прялка, прач, рубель, качалка, лавки, скриня.

Ведуча: Діти, давайте пригадаємо: «Як називається наша країна?» Так, Україна.

Україно, земля рідна,

Земля сонячна і хлібна,

Ти навік у нас одна –

Наша рідна сторона!

Найбільша цінність - це люди. Українці – прекрасні люди зі своїми звичаями. Ось сьогодні ми здійснимо подорож у минуле, дізнаємось як українці жили в давнину.

Ведуча (біля господині, яка пере та прасує): Наші предки любили порядок в хаті, на своєму подвір’ї. Були акуратні, чепурні. Білизну прали вручну, використовуючи праник або прач (дерев’яна коротка прямокутна чи заокруглена дощечка з держаком).

Після просушування – прасували. В давнину щоб випрасувати одяг використовували рубель і качалку. На качалку намотували речі, а рублем прокочували по столу, і одяг прасувався.

Ведуча ( біля ткачихи): Ще одне давнє ремесло українців – ткацтво. У давні часи тканини виготовляли з овечої вовни, волокон льону, коноплі. Щоб створити тканину , треба було докласти багато праці. Спочатку стебла вимочували, м’яли. Потім дерев’яним гребінцем розчісували кожну прядку волокна. Далі з нього пряли нитки. Для цього використовували веретено. Потім на ткацькому верстаті з тих ниток ткали полотно, із якого шили одяг (сорочки, полотняні штани), рушники.

Ведуча (біля господині, яка вишиває): Давній звичай українців – прикрашати свій одяг, рушники, скатертини, серветки – вишивкою. Вишивання було одним з основних занять українських дівчаток, до нього їх привчали ще змалечку. В узорах вишивки можна побачити зображення квітів, рослин, тварин, птахів. Для створення вишитих орнаментів використовують різнокольорові нитки, бісер.

Ось послухайте, що говорила мати, коли вишивала сорочку для своєї дитини: «Ниточка до ниточки – та й квіточка. Кладу ниточку на щастя, на здоров’я, щоб росла моя дитинка міцною та сильною, розумною та гарною, як зоря довіку. Жовту нитку в сонця візьму, а зелену – в трав. Подарує небо синю, а зіронька – багряну.

Ведуча ( біля господині Біля печі): Хата – стародавня оселя українців. Хату не можна уявити без української печі. Піч займала у хаті багато місця, але за цим не шкодували, бо вона годує, обігріває та обсушує. Ще зовсім у недалекі часи хліб пекли у кожній хаті. Тісто для хліба місили у діжах або ночвах – дерев’яних коритцях, які мали завужені кінці-ручки. Розчиняли тісто дерев’яною лопаткою – кописткою.

Готуючи страви, продукти: картоплю, сало, мак – розтирали і м’яли у глиняних макітрах за допомогою дерев’яного, різьбленого товкача – макогона. Їжу варили у великих горщиках, у горнцях середньої величини та зовсім невеличких горнятках. Під час приготування страв горщики накривали покришками. Готували їжу і в металевому посуді – котлах, казанах. З печі горщик витягали рогачем. Для перемішування палива в печі і вигрібання з неї попелу використовували коцюбу.

Молоко господині зберігали у глиняних глечиках, сметану і масло – у кулеподібних ринках. Пили з глиняних горняток або кухликів. Їжу вживали із глиняних мисок. Їла українська сім’я з однієї миски, але кожен мав свою дерев’яну ложку. Стіл і посуд витирали рушником із цупкої тканини – стирачем.

Ведуча (зупинившись біля мами у колисочки з дитиною): Завершимо ми традиціями української сім’ї . Сім’я – це батько, мати та діти. Мати народжує дитину і все життя піклується про неї. Так, гарний звичай стародавніх українців – мати багато дітей. Батьки очікували на дитину з радістю. Вони вірили, що з народженням дитини на небі з’являється нова зірка. На другий-третій день після народження купали немовля. Після купання дитину загортали в батьківську сорочку. Спати немовлятко вкладали в колиску. Її робили зі «співучого дерева» - клена, калини або ясеня, щоб дитина росла дужою, вродливою, була співучою. Кращою для дівчинки є калинова колиска. Її застеляли пшеничною соломою, клали зверху рядно з льону, під подушечку підкладали трохи хмелю, щоб дитина добре спала. Колиску хлопчика застеляли житньою соломою. Колиску ніколи не викидали, навіть тоді, коли діти виростали.

Авжеж, гарна колиска! Мабуть, кожному хочеться в ній поколисатися. Дуже давній і цікавий звичай українців – першого укладати в колиску -… Спробуй-но здогадатись, кого? Кота! Він мав наділити дитину спокійною вдачею, принести солодкий сон. Його колисали в колисці, примовляючи: Як на кота муркота – на дитину дрімота».

Потім кота випускали, а дитину клали в колиску, і щоб вона добре засинала, мати співала колискову пісню.

Шовковії вервечки,

Золотії бильця,

Срібні колокільця,

Мальована колисочка,

Засни, мала дитиночка!

Ведуча: На цьому наша подорож закінчується. Сподіваюсь ви дізнались багато нового та цікавого.